Сусідство країн і народів завжди скріплене загальними історичними зв’язками. Такі закони, які затверджуються століттями єдиного життєвого досвіду. Не знаю, чи часто думають про це «бизнес–туристы», які у вихідні дні квапляться з Бреста і Мінська на ринки сусідніх українських міст. Проте тим, хто шукатиме дешеві джинси і інші шмотки на центральному ринку в Луцьку, хочу нагадати, що зовсім поряд — легендарний замок Любарта.

Недавно в черговий раз перегортав давно прочитаний роман білоруського прозаїка Анатоля Бутевіча «Каральова не здраджвала каралю». Це розповідь про долю Ягайло і його юної дружини королеви Софьі. Хитросплетіння політики польського короля, що володів землями сьогоднішніх Польщі, Литви, Білорусі, України, інтриги Ягайло, що прагнув утримати владу в умовах непростої внутрішньої політики, під тиском ворогів Мови Посполитої і Великого князівства Литовського ззовні, так або інакше поширюються і на землі Волині, на долю Луцька. У 1429 році в Луцьку прошел з’їзд монархів. «Міркуваннями про заходи проти загального ворога, турок» займалися німецький імператор Сигизмунд, великий князь московський Василь II, сам Ягайло та ще король данський. Імператор Сигизмунд, розуміючи, що поодинці протистояти яничарам неможливо, вніс серйозні пропозиції: призвав до взаємного примирення і єднання східної і західної церков, до боротьби з турками, просив об’єднатися для надання допомозі Візантії. Але союз, який, можливо, істотно вплинув би на хід майбутньої історії, не відбувся.

Поки ви розглядаєте замок Любарта, гуляєте в його вражаючих стенів, я хотів би нагадати ще про одну долю, що зв’язує білоруську і українську історію і в черговий раз підтверджуючою, що у східних слов’ян багато загального. У 40–х роках XVI століття народився єпископ Луцький і Острожський Кирило Терлецкий. За деякими джерелами — народився в Пінське. До речі, у свій час і служив протопопом там. Після смерті дружини прийняв чернецтво і був зведений в сан єпископа Пінського і Туровського. З 1585–го — єпископ Луцький і Острожський. Кирило Терлецкий був серед ініціаторів відомої Берестейськой церковної унії 1596 років. Правда, на соборі в Бресті частина православних єпископів позбавила влади Кирила. Але він отримав від короля вірчу грамоту і в довічне управління кобринский Спаський монастир.

У Луцькому замку ви можете побувати в картинній галері. А ще — в музеї древньої книги. Там екскурсовод обов’язково пригадає Алоїзія Фелінського — письменника, що народився в Луцьку в грудні 1771 року. Середньовічний літератор — автор поетичної трагедії «Барбара Радзівілловна». З Волинщиной, околицями Луцька в Радзівіллов зв’язок не випадковий. Неподалеку, в містечку Олика (зараз — Киверцовський район), народився Альбрехт Радзівілл. До речі, в одному з мінських видавництв готується до виходу в світ збірка художніх творів, присвячених Барбарі Радзівілл.

Луцьк коштує на роздоріжжі багатьох доріг. І мені тут довелося бувати не одного разу, коли в першій половині 1980–х вчився у Львові. Жалію, що не знав тоді про зв’язки з цим краєм письменника Юзефа Ігнация Крашевського, білоруського, польського, литовського і українського Дюма в одній особі. Серед сотень творів Крашевського знайдеться немало сторінок, присвячених белорусско–украинскому порубежью. Ці місця в 1816 році об’їхав і інший персонаж білоруської історії — Юліан Немцевіч. Час кінця XVIII — початки XIX століття було зв’язано з багатьма історичними колотнечами. Зброєю не лише брязкали і гриміли, але з нього ще і стріляли. І сам Немцевіч виявився в епіцентрі протистояння армій і класів, брав участь в розробці Конституції 3 травня 1791 року. Під час повстання 1794 роки обіймав посаду ад’ютанта і секретаря Тадеуша Костюшко. Був поранений і полонений російськими військами, як в’язень містився у фортеці Петропавловськой.

Луцьк, Волинський край — близьке сусідство і для наших сучасників, письменників Брестської області. У них з волынцами хороші дружні зв’язки. Часто зустрічаються на літературних святах, перекладають твори колег з українського на білоруський. Багато сил в ці літературні зв’язки вклала Ніна Матяш. А за книгу «В прыгаршчах вітру», де є її переклади української поезії, поетеса відмічена (до величезної скорботи, вже після смерті) літературною премією імені Володимира Колесника Брестського облвиконкому. Значить, в сивій пам’яті стенів замку Любарта, пам’яті інших архітектурних пам’ятників Луцька збережена і частка білоруської душі.