Home > Хто б подумав > Скромний нюх буржуазії

Скромний нюх буржуазії

January 15th, 2011

Про способи появи білоруських буржуа .

Фільм 1972 роки класика французького кіно Луіса Бюнюеля показував лише одне: чергування колективної обжерливості, порожнього базікання і капризних витребеньок людей, що купаються в розкоші. Ні сюжету, ні логіки, ні сенсу. Як і в житті героїв. Це була, як сказано в енциклопедіях, убивча картина етичної і духовної деградації процвітаючих буржуа. Сьогодні буржуазія є і у нас. Яким буде з часом узагальнений портрет цього соціального шару, судити рано. Зате можна поговорити про способи появи білоруських буржуа.

Звідки вони взялися? Одні «піднялися» на «човниковій» торгівлі, інші вдало приватизовували держвласність і уміло її використовували, треті знайшли вільну товарну нішу і заповнили її продуктом свого виробництва. Мабуть, напружено працювали, старалися і заслужено досягли спроможності. Деяким повезло більше: статус буржуа вони отримали по спадку.

26 червня «СБ» опублікувала статтю справа, що «Стоїть». Йшлося про те, як майном колись процвітаючої і знаменитої бобруйской фабрики «Ремобувь», пізніше і понині ТОВ «Славутич», заволоділи декілька приватних осіб. По суті, про фабрику давно не йдеться. На кону лише майно: нерухомість. Це площі в самому центрі міста, на пересіченні вулиць Соціалістичною і Московською, поблизу від алеї Героїв. Сьогодні тут безліч яскравих вивісок: торгово–деловая життя кипить. Власникам квадратних метрів, зрозуміло, поступають орендні платежі.

При цьому десятки колишніх робітниць підприємства (і, що істотно, колишніх його співвласників) залишилися ні з чим. Відчувши себе обдуреними, вони намагалися повернути свої долі в чималій власності. Газета обіцяла стежити за розвитком ситуації.

Вона отримала продовження: справу розглядала колегія господарського суду Могильовської області. Причому не в обласному центрі, а в залі засідань Бобруйського міськвиконкому. Причина виїзного засідання очевидна. Позивачів — біля півсотні. Всі вони — бобруйчане, викликати їх одночасно до Могильова було б скрутно.

Зате співвласників «Славутича», відповідачів — всього двоє. Так, сьогодні круг членів ТОВ звузився гранично. Це Юрій Анатолійович Морозів і Тетяна Анатоліївна Морозова. А директором фабрики, нагадаю, був Анатолій Морозов, нині пенсіонер. Чим сьогодні займається підприємство, запитує суддя Тетяну Морозову, виконуючу обов'язки директора. Слідує скромна відповідь: «Здачею площ в оренду».

Кто–то скаже: «Ось повезло ж людям! Працювати не треба — як тим буржуа з фільму». Дуже навіть треба! Управління обширним бізнесом — справа дуже серйозна. Договори, платежі, податки, інвестування прибутку, нарахування зарплати. Питання в іншому: чому, як і за які заслуги бізнес дістався саме цим двом щасливчикам? Колишні працівники теж хочуть брати участь в управлінні і розподілі прибутків!

Адже колись вони платили чималі гроші, аби стати співвласниками фабрики. Люди розраховували, що з часом ці засоби примножаться і, можливо, складуть хороший спадок дітям і внукам. Не примножилися! Директор керував фабрикою погано і людей скорочував. Багато хто вирушав самі: заробітки були жебрацькими. Тим і іншим дирекція пропонувала підписати деякий папір заздалегідь заготовленого зразка. Аби, мов, при звільненні отримати хоч какие–то гроші.

Вступаючи в співволодіння ТОВ, кто–то вносив вартість двох меблевих гарнітурів, виходячи — отримував на пару домашніх тапочок. «Все законно!» — наполягають адвокати відповідачів. Позивачі, мов, самі і добровільно відмовилися від всіх своїх прав на долі в ТОВ «Славутичі». Папір підписали? Підписали!

Видно, що скромні робітниці насилу розуміють те, що відбувається в суді, — як колись не розуміли приховане значення паперу. Риторичне питання: а якби директор тоді його роз'яснив? Сказав би, що фабрика перетвориться на діловий центр — підписали б?.. Але немає! Звільняв, не роз'яснюючи. Зате своїх дітей прийняв. Справа, вочевидь, була суто родинною. «Оволодів грошима підприємства» — це назва статті в бобруйской газеті за підписом помічника прокурора. А.Морозов засуджений до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Застосовано відстрочення.

Назвемо речі своїми іменами: директор розвалив виробництво і прокрався. Але виходить, що заслужив на заохочення: адже як вдало прибудував «нажите непосильною працею» майно, яке уникнуло конфіскації!

Тут би поміркувати про праці праведних і не дуже, про соціальну справедливість і соціальне розшарування (звідки воно береться?), взагалі про співвідношення справедливості і законності. Але привід, ймовірно, ще буде. Суд визначив: виробництво у справі припинити. Прокуратуру чекає чергова перевірка — на предмет наявності складу злочину в діях колишнього директора.

Хто б подумав

Comments are closed.