Home > А Ваша думка? > Брунька відліку

Брунька відліку

January 10th, 2011

Порятунок однієї людини за рахунок донорського органу іншого благословив колись Папа Римський Іоан Павло II. Понтифік визнав: вчинок людини, що добровільно віддає після смерті «частину себе» для продовження життя ближнього, дорівнює подвигу Христа. «Таке донорство — .дело дійсного кохання», — прозвучало на весь світ 10 років тому.

У нас ера трансплантації почалася з пересадки бруньки, останньої надії хворого з діагнозом ниркова недостатність. Заходи екстреною. Радикальною. Всього в Білорусі проведено вже 1.100 таких втручань. Перше — 40 років тому, 11 вересня 1970 року. Тоді наукова група, до якої увійшли В'ячеслав Мохорт, Володимир Соклаков, Валерій Пілотовіч, Ізаокас Ськобеюс і Геннадій Козлов на чолі з міністром охорони здоров'я Миколою Савченко, зважилася на «операцію останньої надії». На жаль, підсумок її не був вдалим. Але що могли тоді лікарі, не маючи чіткого алгоритму виходу з вірогідних форс-мажорів?

«На одному крилі»

«Ідея «ремонту» тіла людини за допомогою пересадки органів розбурхувала уяву не лише писателей–фантастов. Медична наука теж шукала можливі дороги порятунку смертельно хворих людей. Будучи студентами, ми зацікавилися науковими експериментами по трансплантації, — розповів «СБ» Ізаокас Ськобеюс, лікар, що провів 400 операцій такого роду. — Але тоді було мінімум літератури, не вистачало елементарних медичних інструментів. Ми працювали буквально голіруч. Дефіцит шовних матеріалів, відсутність стандартних перфузійних розчинів, контейнерів для зберігання нирок. Що говорити, тоді багато що було «на чесному слові, на одному крилі». Починали дуже непросто. Досить сказати, що тоді хірурги займалися не лише пересадкою органів, але і їх забором. Тепер це роблять різні бригади лікарів, що, безумовно, виправдано».

Життя людей з «відключеним фільтром» — хворими нирками — можна продовжити лише за допомогою гемодіалізу. Але 40 років тому це був апарат без контролю за станом хворого. Тому часті ускладнення були неминучі. «Безумовно, коли б не інтерес тодішнього міністра охорони здоров'я Миколи Савченко до теми трансплантології, розвиток цієї галузі в Білорусі заморозився б ще років на десять, — визнає доктор Ськобеюс. — Микола Овсійович людина була неабияка. Абсолютно не кабінетний чиновник. А познайомилися ми завдяки курйозному випадку. Тоді, будучи студентом 4–го курсу медінституту, я, звичайно, вважав себе хірургом, що «відбувся». Апломбу і упевненості вистачало. Дивлюся: стоїть на порозі «эксперименталки» Мінського медінституту какой–то чоловік. Я з обуренням майже кричу йому: «Чоловік, ви що, не бачите, йде операція? Що тут робите? Ви, взагалі, хто такий?» А він так скромно у відповідь: «Я — Микола Савченко, міністр охорони здоров'я». Признаюся, в той момент не знав, куди подітися. Опісля чотири роки ми вже оперували разом».

Малими кроками

«До тріумфу в області трансплантації ми йшли дуже повільно, — розповідає Ізаокас Андрійович. — Адже вчитися було не у кого, варилися у власному соку. Потім настав момент, коли зрозуміли, що уміємо немало. І коли сьогодні я чую від кого–то, що трансплантація бруньки — «легка» операція, обурююся, не можу погодитися. Не буває легких операцій. Говорять, хирург–де звикає до всього. Неправда! Коли я оперую і від напруги стає мокрою вся спина, це не лише фізіологія, але і великий емоційний чинник».

Сьогодні Ізаокас Андрійович — головний позаштатний дитячий уролог Мінздорову, керівник Республіканського центру дитячої урології на базі 2–й дитячої клінічної лікарні, де успішно виконується трансплантація нирок дітям від родинних донорів. Ету складну роботу проводить заввідділенням Віталій Дубров і головний позаштатний фахівець Мінздорову по нефрології і почечно–заместительной терапії, кандидат медичних наук Олег Калачик. З ним — продовження теми.

Своя чужа

«З 2006 року ми робимо операції пересадки бруньки від живих родинних донорів. У 29 випадках бруньку віддала дитяті мати, в 9 — батько, в двох випадках сестра сестрі і ще в двох — брат братові», — наводить статистику Олег Калачик. «Медичним дивом» можна назвати липневий дебют хірургів РНПЦ трансплантації органів і тканин, коли одночасно була пересаджена брунька і підшлункова залоза пацієнтці з нирковою недостатністю і цукровим діабетом I типа. Підсумок — вражаюча реабілітація. Вже в серпні жінка збирала урожай на дачі. Дві інші пацієнтки після пересадки бруньки народили здорових малят. На черзі ще три плановані вагітності.

«Є такий показник — «п'ятирічна виживаність трансплантатів». Ще 15 років тому з 100 пересаджених нирок «робітниками» залишалися лише 40. Зараз — 76. Цей успіх пов'язують з появою нових імуносупресивних препаратів, які після пересадки потрібно приймати протягом всього життя, — пояснює Олег Калачик. — Необхідно це, аби організм не відторгнув «рятівного чужака». Нові засоби м'яко пригнічують активність імунітету, аби він був толерантний до пересадженої бруньки, але при цьому давав відсіч вірусам і бактеріям. І все-таки питання не до кінця вирішене. Тривалість роботи «своєї чужої» бруньки складає 9 — 17 років залежно від типа донора. Люди вимушені повертатися на діаліз і повторно ставати в аркуш чекання.

Час чекає

В ті роки, коли історія трансплантології в Білорусі лише починалася, сумісність тканин донора і реципієнта визначалася лише по групі крові. Сьогодні враховується ще і сполучуваність «особливих код» — лейкоцитарних антигенів. Таким чином підбирають орган з високою точністю. «Деякі хірурги виконують операцію трансплантації за 1,5 — 2 години. Але аби радикальне лікування мало мінімум ускладнень, в класичного виконання проводити його потрібно 4,5 — 5 годин, — розповідає Олег Калачик. — Легендарний хірург, один з відомих в світі трансплантологов Рон Шапіро (його коріння, до речі, йде з Білорусі), проводить операцію рівно стільки. У цієї людини мені пощастило вчитися в Піттсбурге. Колеги вважають: техніка, яку використовує Шапіро, не дивлячись на її тривалість, краща в світі. Тому ми ніколи не виконуємо операцію з оглядкою на циферблат».

Головна проблема, і не лише в Білорусі, за словами лікарів, — дефіцит донорських органів. Наприклад, в США за останніх 5 років число операцій збільшилося на 30 відсотків, а що мають потребу — на 250 відсотків! У нас в аркуші чекання «останньої надії» 450 пацієнтів, включаючи 5 дітей. В середньому рятівний трансплантат чекають близько 3 — 3,5 року, в Америці — 5 — 6 років. Скільки відміряно життя після пересадки? У Білорусі є дані про пацієнтку, яка була по суті засуджена до смерті діагнозом ниркова недостатність, але завдяки «чужій» бруньці прожила ще 33 роки.

Довідка «СБ»

У 2007 році був ухвалений Закон «Про внесення змін і доповнень до Закону Республіки Білорусі про трансплантацію органів і тканин». Згодне йому у нас існує презумпція згоди. Це має на увазі, що громадяни згодні бути донорами апріорі. Забір органів для трансплантації неможливий, лише якщо людина активно висловила свою незгоду за життя або після його смерті близькі люди повідомили лікарів, що вони проти. Порушення цього принципу має на увазі для медпрацівників кримінальну відповідальність. Ще один важливий нюанс, прописаний в законі. Трансплантологи як люди потенційно зацікавлені в пропонованому ними методі лікування ніколи не беруть участь в констатації смерті донора. Останнє слово за консиліумом, який складається з 6 лікарів (у Європі досить два): врача–реаниматолога, невропатолога або нейрохірурга, завідувача відділенням реанімації, судово-медичного експерта (підкоряється Генеральній прокуратурі), лікаря функціональної діагностики і представника адміністрації лікарні. Методи ангиографии і електроенцефалографії дозволяють точно встановити відсутність кровопостачання судин головного мозку в складних випадках (закон визнає смерть людини після смерті його мозку). Кожен реаніматолог, безумовно, знає все про цю «точку неповернення».

Автор публікації: Алла МАРТІНКЕВІЧ

Фото: Артур ПРУПАС

А Ваша думка?

Comments are closed.