Home > Буденні проблеми > Особиста проблема і суспільний інтерес

Особиста проблема і суспільний інтерес

January 10th, 2011

Мухавецкий сільрада Брестського району об'єднує 14 сіл. Проживають тут майже 3 тисячі чоловік. А в особистих підсобних господарствах всього 25 корів. Виходить, на кожне село — менше двох. Частково близькість міста скоротила сільське стадо, частково — байдуже відношення місцевої влади до особистих підсобних господарств. Сільському виконкому якраз всім в приклад ставити працелюбну сім'ю Антоніни і Івана Дзік з Подлесья–Каменецкого, які відважилися містити 7 корів, бика і 3 телички. Але картина виходить абсолютно протилежна. З Івана Дзіка зараз по суду стягають більше 19 мільйонів рублів податку за землю. Аби сплатити борг відразу, йому потрібно продати корів. Якщо розтягувати процес — біжить пеня. Іван Дзік вже прошел по великому кругу інстанцій, але доки не втратив надію довести свою правоту.

В Дзіков п'ятеро дітей. Аби допомогти їм встати на ноги, в 2005 році подружжя обзавелося великим особистим підсобним господарством.

— Звернулися в сільський виконком з проханням виділити землю під сінокоси і пасовище. Дали 14 гектарів. Але несподівано своїм рішенням від 12 липня 2007 року сельисполком вилучає у нас землю за несплату земельного податку. А перша «платежка», де вказані перерахування за 3 роки, датована. тим же 12 липня 2007 року, — Іван Дзік вважає збіг в датах невипадковим.

Проблему все-таки вирішили: сельисполком повернув Дзікам землю, оформив як годиться документи, а вони, у свою чергу, заплатили податок. Але настав 2008 рік, а разом з ним — нові проблеми. З податкової інспекції Дзікам прийшов рахунок за землю. Цифра різнула очі: 18 мільйонів 23 тисячі 400 рублів. У таку суму оцінили ділянку № 2 площею 3,8 гектара, яким деякий час Дзіки користувалися без оформлення договору з сельисполкомом. При нарахуванні податківці керувалися даними землевпоряджувальної служби Брестського райвиконкому, з яких виходило, що ділянка була самовільно захоплена. Саме цей факт збільшив податок в 10 разів. Також було враховано завірення голови сельисполкома, що ділянка № 2 входить до складу Подлесья–Каменецкого. А сільська земля дорожча, ніж звичайне поле.

— Ми визнаємо, що самовільно посадили на ділянці город і не заплатили податок. Порушили — оштрафуйте нас! Але хто і коли відніс цю землю до села? — дивується Іван Дзік.

Поглянула я на ділянку № 2, який Дзіки, якщо вірити паперам, спочатку захопили, а тепер користуються на законних підставах. Грунт тут неврожайний, піщаний. Частина вимокнула і заросла болотяною травою. До села — 400 метрів. Між селом і ділянкою — великий меліоративний рів. Якби в Подлесье–Каменецком велося активне житлове будівництво, можна було б допустити, що років через двадцять сільські вулиці переступлять канаву. Але доки в селі частіше бувають траурні процесії, чим галасливі новосілля. Так навіщо ж і коли віднесли землю, розташовану за межами житлової забудови, до села? Питання, відповідь на який Дзіки так і не знайшли.

У великій теці з документами, яку сім'я зібрала за декілька років, є копія вирішення Брестського райвиконкому від 17 серпня 2004 року. У нім чорним по білому написано, що ділянка № 2 вилучається в племзавода «Мухавец» і передається сельисполкому «для подальшого надання громадянам для ведення особистого підсобного господарства». Про те, що він включається до складу Подлесья–Каменецкого — ні слова. Є в листуванні Дзіков документ Брестської обласної землевпоряджувальної і геодезичної служби, датований 9 листопада 2007 року. Тут теж підтверджується, що що «клопочуть громадянином Дзіком І.Г. земельні ділянки № 1 і № 2 (.) не входять в кордони села Подлесье–Каменецкоє».

— Мені вирішення про включення ділянки № 2 до складу села ніхто так і не показав, хоча немало паперів відправив, аби його отримати, — Іван Дзік переконаний, що чиновники самі заплуталися в своїх відписках. І дійсно, в одному папері стверджують, що ділянка — сільська земля, в іншій — це вже земля сільськогосподарського призначення. Причому посилаються на одне і те ж вирішення райвиконкому, де про приєднання ріллі до села — ні слова.

Дзік пише скарги, але цивільна справа за позовом податкової інспекції про стягнення заборгованості по платежах до бюджету завершилося на користь податківців. Тепер із зарплати селянина помалу утримують гроші в рахунок боргу, який з пенею склав вже 19 мільйонів 50 тисяч 870 рублів.

— І з кожним днем пеня збільшується, — тривожиться Іван Дзік.

Цікавлюся у голови Мухавецкого сельисполкома Володимира Майсакова, чому так вийшло з підсобним господарством? Адже в цій заплутаній земельній ситуації першим повинен був розібратися саме сельисполком. Раз захопили животноводы–частники незаконно ділянка — забрати! Прийти з дільничним міліціонером і розібратися. Тепер же, аби розрахуватися по податках, Дзікам потрібно продати всіх корів. Володимир Майсаков, здається, розуміє, що суперечка зайшла дуже далеко:

— Дзіки купили корів, а потім лише зажадали землю. Варто було зробити навпаки. Але зараз все, що вони просять, даємо. Намагалися вирішити питання з цим 10–кратним податком, зібрали сесію, відмінили, але прокуратура винесла протест. Говорять, раз є самовільний захват землі, треба відповідати за порушення законодавства.

У програмі Брестського райвиконкому про розвиток особистих підсобних господарств району записано, що до нинішнього року жителі 14 сіл Мухавецкого сільради повинні продати державі 350 тонн молока. Думаю, самі селяни про свої зобов'язання і чути не чули. Зате Дзіки в 2005 році відправили на ВАТ «Савушкин продукт» 8,7 тонни молока. У нинішньому — вже 22 тонни. Може, коштувало б Брестському райвиконкому до проблеми господарства Дзіков віднестися уважніше?

— Якщо вони не згодні з сумою виплат, хай звертаються до суду, — перший заступник голови райвиконкому Віктор Лукашевич не став міркувати про вклад підсобних господарств в забезпечення продовольчої безпеки, хоча почути його думку на сей рахунок було б цікаво.

— Суд визнав нашу правоту. З глави підсобного господарства вже стягається заборгованість до бюджету, — підтвердив начальник податкової інспекції по Брестському району Ігор Ласьковіч.

.Абсурдность ситуації мені здалася очевидною, варто було лише поглянути на деякі поля племзавода «Мухавец».

— Перший укіс трави зібрали, другий раз навіть не косили, — Антоніна Дзік показує покинутий сінокіс в сусіднього села Заслучно. Біля Подлесья–Каменецкого — ще один забутий племзаводовский луг. Туди б корів пустити! Але своїх корівок Дзіки тримають за забором, знаючи, що вважається за самовольство. Дивна справа: бур'ян в зростання людини — і жодному чиновникові немає поділа до цієї землі. Через дорогу — город і пасовище, де заробляє гроші приватник. І довкола — спори та сльози.

Буденні проблеми

Comments are closed.