Ще недавно рак передміхурової залози займав скромну 10 — 12–ю строчку в рейтингу онкологічних хвороб, але останні роки став нестримно переміщатися вгору. У країнах Західної Європи він добрався вже до 2 — 3–го місця, в США взагалі лідирує. Ми теж в руслі цієї тенденції: так, у Вітебської області за минулий рік захворюваність цим виглядом раки виросла на 37 відсотків. Оскільки часто хвороба діагностується надто пізно, третина хворих вмирає протягом року після постановки діагнозу. Чи можна вийти за «червоні прапорці» середньостатистичних нормативів? Можна, і певні медичні напрацювання є. Але чи знають про це пацієнти? Чи розуміють, що самі в силах багато що змінити? Адже в онкології майже єдиний чинник, на який можна значимо вплинути, — це живлення.

Ще Гіппократ мріяв про те, аби їжа була ліками. У наш час виходить практично навпаки: судячи по постійно зростаючому числу аптек, скоро ліки стануть нашою їжею. Ми, на жаль, платимо здоров’ям за «цивілізоване» живлення. Скажімо, у китайців рак передміхурової залози зустрічається набагато рідше, ніж у жителів США, та варто першим пожити в Америці декілька років і звикнути до типово американського столу, як частота хвороби багато разів зростає. Річ у тому, що одним з найбільш істотних чинників риски раки простати є порушення обміну речовин. Вони розвиваються, по-перше, унаслідок генетичної схильності, а по-друге, від неправильного живлення, коли воно, по суті, перетворюється на насильство над організмом. І чим більше вплив генетики, тим жорсткіше мають бути вимоги до раціону.

Одне з найбільш частих змінних порушень — метаболічний синдром, який, окрім багатьох інших проблем (відкладення жирової тканини у внутрішніх органах, підвищення артеріального тиску і ін.), характеризується також пониженням чутливості тканин до інсуліну. Це означає: організм вимушений виробляти його дещо більше, ніж треба, а це наводить до збільшення вмісту однієї маленької і непримітної молекули — інсуліноподібного чинника риски. Зв’язок між ним і раком простати найпряміша: більше чинника — більше риски.

Ще одна обставина сприяє розвитку цього вигляду раки — вільні кисневі радикали. Так, для боротьби з ними в організмі існує спеціальна система, але інколи вона дає збій. Найпростіше заповнити резерви організму в боротьбі з вільними радикалами через харчові речовини, так звані природні антиоксиданти. Найцікавіший натуральний компонент, який «вбиває відразу двох зайців», — ликопин. Його антиоксидантные властивості в 2 рази ефективніші, ніж в бета-каротину, і на порядок сильніше, ніж у вітаміну Е. Между тим передміхурова залоза — орган, де концентрація ликопина в організмі найбільш висока. Але проблема в тому, що в організмі ликопин не синтезується!

Серед рослин, що споживаються, більш всього ликопина в стиглих помідорах, вирощених без вживання сучасних тепличних технологій, — старим дідівським методом. Учені схиляються до того, що здорова дієта повинна включати томати і томатні продукти не менше п’ять раз на тиждень. В усякому разі, епідеміологічні дослідження, проведені на прикладі 14 тисяч чоловіків, показали, що в тих з них, хто дотримується цього неписаного правила, захворюваність раком передміхурової залози на 40 відсотків менше, ніж в тих, хто їсть томати лише один раз на тиждень. Важливе уточнення: ці дослідження проводилися серед адвентистів сьомого дня, які традиційно зводять до мінімуму продукти, найбільш небезпечні в плані розвитку раки. І представте, навіть в умовах настільки жорсткої дієти вжиток томатів дав виражений ефект! Пізніше ці спостереження були підтверджені в масштабніших дослідженнях, що включили 48 тисяч американців і канадців. Виявилось, що зі всіх рослинних продуктів ризик раки передміхурової залози знижують всього три: сирі помідори, томатний соус і полуниця.

Чому саме ликопин? Він, з одного боку, надійно знешкоджує кисневі радикали, а з іншої — одночасно перешкоджає збільшенню вмісту інсуліноподібного чинника. Більш того, томатний порошок ефективно пригнічував утворення ракових кліток у тварин, чий харчовий раціон був «збагачений» канцерогенами. Причому пригнічував навіть ефективніше, ніж чистий ликопин! Судячи з усього, в томатах є і інші корисні речовини, що підсилюють протираковий ефект.

Звичайно, кожен з нас має право сам вирішувати, чи приймати покірливо удари долі або намагатися что–то змінити в ній. Порівняно з ліками і іншими «агресивними» методами лікування, а краще профілактика дієтою — без сумніву, не лише найшкідливіший і дешевший вихід, але і найприємніший. Пригадаємо Гіппократа: їжа може бути ліками, причому без всяких побічних ефектів.

Олександр БІЗУНКОВ, кандидат медичних наук, Вітебський державний медичний університет.