Серія фоторепортажів про пам’ятники вітчизняної історії в Казані продовжується. Черговий об’єкт, що знаходиться під загрозою знищення, – будинок купця Івана Міхляєва, в якому зупинявся Петро I в 1722 році. Це остання цивільна будівля, що збереглася в місті, 17 століть.
На історичній і архітектурній реліквії, що знаходиться поряд з собором Петропавловським в центрі Казані (Муси Джаліля, 19), ще з радянських часів збереглася меморіальна табличка. Вона нагадує про те, що це “пам’ятник цивільної архітектури”. Ледве нижче дрібними буквами написано, що “пам’ятник охороняється державою”. Але держави, що узяла колись об’єкт під охорону, давно немає.
Стиль споруди цієї цегельної будівлі мистецтвознавці визначають як московське або “нарышкинское” бароко. Існує думка, що другий поверх Міхляєвських палат спочатку був дерев’яним і лише потім відбудований в камені одночасно з будівництвом собору Петропавловського.
Сам собор купець вирішив побудувати на згадку про відвідини Казані Петром I, який виявив Міхляєву (що вніс крупні пожертвування на армію і флот) своє розташування. Під час візиту цар оглянув суконну мануфактуру купця, вподобану Петру значно більше, чим місцеві державні, у зв’язку з чим він просто узяв і передав їх Міхляєву “з готовим будинком, зі всіма станами і іншими інструментами”. Казанські історики свідчать, що саме в цьому будинку імператор відсвяткував своє 50-ліття.
Проте Петро I, можливо, не єдиний цар, з чиїм ім’ям пов’язано це місце в Казані. Відомий історик, професор Микола Загоськин вважав, що будинок Міхляєва і є та сама “виїзна кам’яна світлиця царя Іоана IV“, зведена на початку 60-х років 16 століть після узяття Казані. Так або інакше, це єдина (і що ще збереглося!) кам’яна цивільна будова на рубежі 17-18 століть. Адже за даними дослідників-архітекторів, навіть в 1739 році в Казані був всього один кам’яний житловий будинок.
Зовнішній вигляд будинку Міхляєва з перекритими зведеннями, витіюватою ліпниною і віконними наличниками свого часу був дуже виразний – фасади розділялися на дві частини і відділялися поясочком. Будівля була забарвлена в два кольори, ніж вигідно виділялося серед інших будов Казані. В ті часи планування казанських вулиць було іншим – провулка (нинішньої вулиці Муси Джаліля) Петропавловського ще не було, а із західного боку проходил інший провулок, на який і дивився фасадом будинок Міхляєва.
Після смерті власника будинку Івана Міхляєва в 1728 році будинок перейшов у власність його дружини, а потім її братові – Опанасу Дряблову. Більше 20 років будинком володів син Опанаса – Іван, який перед смертю в 1774 році, бажаючи зберегти будівлю для нащадків, передав його міській управі. Міські власті влаштували тут спочатку адільню, а потім, не знайшовши будівлі кращого вживання, стали здавати приміщення в оренду. Тоді ж було розібрано парадне крильце-схід на другий поверх, яке розташовувалося в центрі головного (південно-західного) фасаду.
У 1819 році в будинку була відкрита харчевня, через 14 років тут розташувався готель. У 1840 році в будинку Міхляєва розмістилася корчма, але пропрацював недовго – в 1852 році там організували виробництво свічки. У 1885 році міський голова Сергій Дьяченко вирішив влаштувати в знаменитому будинку міський музей, але достатніх грошей зібрати не удалося і від наміру довелося відмовитися. З тих пір в колишніх палатах Міхляєвських чого лише не було – там пекли хліб, вели облік безробітних і навіть показували кіно. Перед Першою світовою війною тут планувалося розвернути госпіталь на 110 ліжок, але зведення будови здалися дуже старими.
У радянський період будівля постраждала не сильно, оскільки його оточили корпуси казанської швацької фабрики, що працює до цих пір, але вже під декілька дивною для Казані старогрецькою назвою – “адоніс”. Як повідомив генеральний директор “адоніса” Рінат Галєєв, до 2000 року фабрика використовувала будинок Міхляєва під підсобні приміщення і містила його в задовільному стані, проте пізніше він був знятий з балансу підприємства.
З бесіди із служителями собору Петропавловського удалося з’ясувати, що керівництво Казанської єпархії свого часу просило передати церкви будинок Міхляєва для того, щоб розширити трапезну, яка зараз знаходиться в прибудові із зворотного боку будинку. Але замість цього напередодні пам’ятного “1000-ліття Казані” будинок передали відомому Інституту історії АН РТ під керівництвом Рафаеля Хакимова. Інститут провів там косметичний ремонт і повісив замки, на цьому все закінчилося. За свідченням охоронців фабрики, співробітники інституту бувають тут украй рідко – не більше двох раз на рік (що недивно, враховуючи інтерес керівництва інституту до розробок, направленими на зміцнення національної свідомості татарського народу – прим. Новини).
При спробі звернення до фахівців Мінкульта РТ, за визначенням зобов’язаним хоч би бути в курсі стану подібних пам’ятників, реакція виникла абсолютно передбачена: провідний консультант відділу охорони об’єктів культурної спадщини Міністерства культури РТ Міляуша Юсупова від коментарів про долю будинку просто відмовилася, не утрудняючи себе поясненнями, а в останніх приймальнях порадили “писати листи” – поводитися з офіційними запитами, виразної відповіді на яких, доведеться чекати невизначено довго.
Сьогодні будинок Міхляєва ще стоїть, не дивлячись на те, що час робить свою справу. Почорніли від вогкості і відсутності фарби віконні рами, проржавіли залізні і розсохлися дерев’яні двері, по фасаду йдуть тріщини, обсипалася штукатурка. Будівля неначе “зіщулилася”, “згорбилася”. Замість вікон подекуди зяють діри, одна стіна наполовину обрушена і завалена сміттям, як підпори для даху – гниючі дошки, затхлий запах.
Чи буде коли-небудь відновлений і відкритий будинок Міхляєва або так і залишиться в пам’яті туристів стіною, що розвалюється, за собором Петропавловським, – питання риторичне. Ні Казанська мерія, ні Міністерство культури РТ поки що жодного разу не проявили себе в справі порятунку гинучих пам’ятників в Казані. Таким чином, ще до Універсіади-2013, з якою в керівництва республіки зв’язані зараз всі плани і фінансові надії, місто може втратити останнього свідоцтва славного минулого, яке колись вважалося російською історією.