Напівзаходами виявилися практично всі пропоновані в Росії способи боротьби з нестатутними стосунками в армії — присутність мобільних телефонів в казармі, можливість батькам відвозити призовників в частину, дозвіл служити поблизу удома. Причому «дідівщина» останнім часом все більше приймає національний відтінок.
Випадково взнала, що діти моїх московських знайомих — громадяни різних держав. Дочка, москвичка, прописана в батьківській квартирі. Старший син чи не в дитинстві був вписаний в квартирні документи мінської бабусі і дідуся. Виявляється, це — принциповий вибір папы–москвича, пов’язаний з тим, що парубкові рано чи пізно стукне 18. «В Росії в армію він не піде», — ця формула глави сімейства навіть не обговорюється. «Ну а ты–то сам служив?» — на мої питання приятель відповідає докладно, з прикладами з життя знайомих і почерпнутими з російських ЗМІ. Вони про те, що в російській армії — не традиційна, відома в його армійську юність «дідівщина», а справжній сплеск казармового насильства, останнім часом ще і з національним духом.
Служити по заклику молодь з російських городов–миллионников, м’яко кажучи, не жадає. Чого не скажеш про хлопців з кавказьких республік. Сім’ї там великі, роботи мало, армія — одна з можливостей вирватися з тісного домашнього маленького світу. Кавказькі призовники — це вам не «недокормыши» з російської глибинки: виросли на сонці, натуральній їді, більшість займалася спортом.
За словами доктора історичних наук полковника Володимира Попова, відомого фахівця з Кавказу, зараз при формуванні військових частин в Чечні генштаб встановив негласну планку набору туди контрактников–кавказцев в співвідношенні один до двадцяти. «Це зроблено на підставі досвіду минулих років, коли в 2007 — 2008 роках кожен третій там був контрактник з Дагестану. У деяких військових частинах 42–й дивізії вони, як мовиться, правили бал, фактично відмовлялися підкорятися командирам». Експерт вважає, що в рівнинній Росії у зв’язку з погіршенням демографічної ситуації і зростанням народжуваності на Північному Кавказі призывники–мусульмане з цього регіону в недалекому майбутньому складуть більше половини всього контингенту російської армії, пише «Незалежна газета».
Формування дивізій за національною ознакою — досвід початку минулого століття. Але тоді велася війна, потрібне було «гарматне м’ясо». Кавказька тубільна кінна дивізія була сформована в 1914 році.
За три роки через службу в дивізії прошло в цілому більше семи тисяч вершників, уродженців Кавказу і Закавказзі. Кількість пленных, узятих Кавказькою тубільною кінною дивізією за роки війни, в чотири рази перевищило її власний чисельний склад, а нагородженими Георгіївськими хрестами і медалями «За хоробрість» — вищими винагородами солдатської доблесті того часу — виявилася половина цієї дивізії: три з половиною тисячі вершників.
Міжетнічні протиріччя в армії, про які зараз охоче пише російська преса, начебто спонукали військове керівництво звернутися до історичного досвіду «диких дивізій». Найближчим часом в армії може бути проведений експеримент по формуванню в деяких військових частинах моноетнічних і моноконфесійних підрозділів, на кшталт батальйонів, що діють, «Схід» і «Захід» в Чечні.
Відомий російський експерт по Кавказу Олексій Малашенко рахує перенесення досвіду столітньої давності в день сьогоднішній рідкою дурістю. «Це лише свідчить про те, що влада не контролює процеси в армії і суспільстві. Так буде неможливо утримати не лише армію, але і сам Кавказ. Тому приклад — напад на парламент Чечні. Це — тенденція, яка почалася ще в минулому році, вона стосується не лише Чечні, але і всієї обстановки на Північному Кавказі. Це свого роду свідоцтво того, що там дійсно йде латентна громадянська війна», — говорить він.
На авіаційній базі в Пермському краю більше 100 чоловік відкрито відмовилися підкорятися офіцерам. Це недавнє ЧП в російській армії за участю дагестанців і кабардинців можна з чистою совістю назвати черговим — не перше і, на жаль, не останнє зіткнення у військах. Події передувало збудження 14 кримінальних справ відносно військовослужбовців, покликаних з Північнокавказького регіону. Кавказці відмовлялися від господарських робіт під приводом, що гористим чоловікам мити підлоги не дозволяють честь і гідність. Втім, «гідність» не заважала їм знущатися з сослуживцами–славянами і відбирати у них гроші і мобільники.
Але найгучнішим скандалом був торішній. Та і він не став би надбанням гласності, не гуляй в інтернеті фотографії матросів, з тіл яких було викладено на палубі латиницею слово «Кавказ»: один з мучителів, покликаний з Дагестану, вирішив з ближньої труби зберегти «дев’ятий вал» матроської «дідівщини». За кадром — биття славян–сослуживцев і здирство грошей. Пострадавшимі у «балтійській» справі було визнано 38 чоловік.
Масові бійки між кавказцями і слов’янами в російській армії сталі лякає регулярними — незрідка із захватом зброї, бунтами і непокорою офіцерам. Але ж «дідівщина» в армії не лише етнічна. Зв’язана вона, швидше, з тим, що майже за 20 років реформування у військах Росії чисельність офіцерів, зайнятих виховною роботою з солдатами, урізана до мінімуму.
На думку Валентини Мельникової — відповідального секретаря Союзу комітетів солдатських матерів Росії, від нестатутних стосунків солдати страждають там, де недопрацьовують офіцери. Серед сотень звернень з приводу казармового насильства є певний відсоток листів і солдат–кавказцев. Їх гноблять найчастіше самі офіцери. Річ у тому, що за 18 років латентної війни на Кавказі через неї пройшов багато хто з них. Замкнутий круг: у кожному солдате–кавказце вони готові бачити ворога і навпаки.
Чи допоможе наведенню ладу в армії створення моноетнічних військ? Мельникова вважає, що відповідь на це питання лежить в іншій площині. На її думку, всі ці експерименти не є ідеями міністра оборони або його замов. Ідеї висуває генералітет, не готовий відмовитися від заклику і перейти до контрактних військ. Дуже багатьом в армії вигідні тисячі і тисячі безправних солдатів — погано одягнених, не досхочу нагодованих, на вміст яких можна практично не витрачатися, зате залучати на будівництво «об’єктів», у тому числі і генеральських дач. Оскільки для призовників і їх батьків існує можливість відкупитися від армії, значить, є і постачальники таких послуг. Отже — нічого особистого. Лише бізнес.