Home > Незаперечні факти > Зміни до невпізнання

Зміни до невпізнання

January 11th, 2011

Між лижами і біатлоном вся різниця — в рушниці. Якщо поглянути пильніше, можна розглянути ще багато особливостей, але вони не заважають спортсменам і тренерам раз у раз перескакувати з бігових лиж в біатлон і назад. Правда, не завжди успішно. Біатлоністові Вадиму Сашуріну, наприклад, коштувало чималі праці стриматися на слизькій лижні, і, не дивлячись на те що саме на період його тренерства припала «очманіла» медаль Леоніда Корнєєнко на чемпіонаті світу, враження від його роботи залишилися неоднозначні. Тим неожиданнее було побачити в лижній збірній зразка 2010 років Олександра Попова. Цікаво, що його коллега–предшественник лижами зайнявся, виявившись на роздоріжжі, а Олександр Володимирович в помічники Віктору Камоцкому подався після закінчення найуспішнішого в історії білоруського біатлону сезону. «Всі чомусь дивуються, що я в лижі перейшов, а насправді жодної каверзи немає: просто новий етап в житті», — усміхається Попів, звалюючи «провину» за свій перехід на Камоцкого. — Це він мене умовив. Тим більше що загального в лиж і біатлону значно більше, чим здається». Наприклад, психологія. Саме у ній Олександр Володимирович має намір шукати відповіді на питання, що стоять перед лижниками.

— Помилкою Сашуріна, думаю, стало те, що він почав боротися з існуючою системою, — говорить Попів. — Тоді як потрібно було просто працювати і вирішувати насущні проблеми тими засобами, які доступні. Я не розмовляв з Вадимом на цю тему, але, мені здається, він поспішив розлучитися з лижними гонками. Не буває ж так, що людина приходить на нове місце і у нього відразу все виходить. Мені, наприклад, було важко стати тренером, важко і зараз починати роботу з лижниками.

— З біатлоном зв'язку, підозрюю, теж не обрубали?

— Звичайно, адже стільки років віддано. І за виступами хлопців стежитиму обов'язково. За Сергієм Новіковим, який своєю завзятістю і роботою досяг багато чого. Правда, пройти вогонь і воду частіше виявляється набагато легшим, ніж впоратися з горезвісними мідними трубами.

— Думаєте, що Сергій зазнається?

— Не думаю. Більш того, я вважаю, що якщо Новікову удасться зберегти холодну голову на хвилі успіху, він ще багато чого зможе добитися. Але ж в думках будь-якої людини розібратися дуже непросто. А спортсмен за абсолютно короткий проміжок часу може і зовсім змінитися до невпізнання. Прикладів, у тому числі і в нашій біатлонній збірній, вистачає.

— Вже чи не Олексія Айдарова ви маєте на увазі?

— Його. Леша був прекрасною людиною. Хоча, чому був? Ми з ним дуже давно не бачилися, і я не виключаю, що зараз у нього что–то усередині перекипіло і він знов поглянув на світ під правильним кутом. Хоча що лише не робили, аби повернути його «на землю». І по-хорошому, і по–плохому. Я навіть на батьківщину до нього їздив, намагався умовити повернутися назад. Найцікавіше, що до Олімпіади в Нагано ми виступали в одній команді, жили разом, і я навіть вважав його своїм другом. Але коли в голові звучать ці самі «труби», дуже складно побачити что–то довкола і не втратити землю під ногами. Ви поглянете, що з Андрієм Арямновим твориться. Або наш Льоня Корнєєнко. Мені Камоцкий розповідав, що після тієї «срібної» гонки Леоніду одного вечора вистачило для того, щоб забути про всі обставини, що підняли його на п'єдестал, і вирішити, що ця медаль — виключно особиста заслуга. І таких прикладів я вам можу гору привести.

— Ви теж піднімалися на вершину.

— У мене небагато інша ситуація. Перш ніж стати олімпійським чемпіоном, я провалив першу дистанцію. Приїхав на Ігри лідером команди, «згорів», як молодий, і показав гірший час серед всіх хлопців з нашої збірної. По тих, що існували тоді правилам останнього на спринтерську гонку не ставили, і я залишився за бортом. Потім, звичайно, була естафета, було «золото», але цей холодний душ спочатку мене дуже добре освіжив.

— Зараз, говорять, молодь інша стала, ласа до слави.

— Молодь у всі часи така була, а імунітет до зоряної хвороби завжди залежав від характеру. Адже Новіков і зараз продовжує тренуватися, а Корнєєнко кудись пішов, десь впав, что–то зламав.

— Зі всяким могло статися.

— Можна, звичайно, і на тренерів кивати: недогледіли, мов. Але ж людині 25 років! І, наприклад, Сергій Долідовіч за 37 років чомусь нікуди не уклепався. І Новіков інший. Хоча біатлоністи — вони взагалі по суті своїй більш дисципліновані. Можливо, це поводження із зброєю позначається, але відчувається ця відмінність відразу. Нехлюйствують, звичайно, і в біатлоні зустрічаються, але в лижах такі поняття, як жорстка дисципліна і самоконтроль, здається, відсутні геть. Хлопці начеб всі виконують, стараються, але якщо, наприклад, скажеш біатлоністові «стань на цю дошку і зроби столько–то стрибків», то він обов'язково перевірить: чи не зламається? А лижники в переважній більшості навіть не задумаються про це. Вигляд спорту сильно впливає на психологію. Жоден гірськолижник, наприклад, ніколи не вийде на трасу, не перевіривши особисто, як у нього відрегульовані кріплення. У стрибунів з трампліну тренери принципово не встановлюють кріплення — лише спортсмени. А у лижників часто-густо ситуації, коли на ролерах «раптом» на спуску відкручується какая–нибудь гайка. І як ти їх ні виховуй — марного. Ми з Камоцким три місяці витратили лише на те, аби привчити їх переодягатися прямо на трасі, а не йти розігрітими до готелю.

— Правильно, виходить, говорять, що наших спортсменів потрібно обов'язково в їжакових рукавицях тримати?

— Теж не кращий варіант. Тому що як ні лай, як ні заставляй, а максимального результату спортсмен зможе добитися лише тоді, коли сам зрозуміє, що тренер не ставить завдання зловити його на каком–нибудь порушенні режиму, а намагається допомогти. Та і менталітет свою роль грає. Хочуть, наприклад, росіяни запросити головним тренером в лижну збірну естонця Маті Алавера. Це прекрасний фахівець, авторитарний тренер. Але далеко не факт, що у нього вийде. Тому що таких индивидуальностей, як Андрюс Вєєрпалу і Яак Мяе, у нього там не буде. Якщо двократному олімпійському чемпіонові Вєєрпалу говорять, що на цей раз живлення за свій рахунок, у нього навіть не виникає питань. А наші із-за недоотриманої витаминки або відсутності ролерів запросто можуть вирішити, що і на тренування йти необов'язково. В Камоцкого, до речі, в травні під час збору в Раубічах дуже показовий випадок був. Виходить він на тренування — йде дощ. Дає установку: крос дві години. У хлопців, звичайно, ентузіазму небагато. А він, не озираючись на їх розгублені обличчя, біжить на трасу. Хлопці помалу за ним — куди ж діватися? Так дві години разом і відбігали. З таких ось моментів і складається з часом відчуття колективу і розуміння серйозності справи, якою займаєшся. До речі, ще один момент, який вмить виробляє самодисципліну, — конкуренція. У збірній Союзу порядок був не тому, що тренери лютували, а тому, що кількість претендентів набагато перевищувала число місць в складі. А наших хлопців, що в лижах, що в біатлоні, дефіцит резерву розбалував. Попала людина в збірну — все, мрія збулася. Можна розслабитися. А розслаблятися не треба, не час зараз.

Автор публікації: Дмитро КОМАШКО

Незаперечні факти

Comments are closed.